«Як і обіцяв. Перше інтерв’ю. «Тонкота Вишинського». Вийшло дуже круто, гостро і актуально. Навіть дещо скандально. І хоч алгоритм «Фейсбука» видалив всі сторінки Святослава, його інформаційна тінь і думки будуть цікавими для думаючих буковинців». (Михайло Шморгун)
«Facebook» забанив всі твої сторінки, тому моє перше і найлогічніше питання – «чи є життя після Фейсбуку»? Куди сьогодні інвестуєш свій час, якій раніше йшов на цю соцмережу?
Життя є і до, і після «Facebook». Соціальні мережі я не використовую для особистого спілкування – виключно для роботи, адміністрування публічних сторінок та ін. Як користувач «Facebook» я був відписаний від оновлень 99% контактів та послідовно фільтрував левову частку інформації, яка наповнює стрічку читачів. Тому втрата цього інструменту внесла лише поверхові корективи в мою роботу, і ніяк не зачепила інші сторони життя. Хоча мушу визнати: інформаційного шуму стало значно менше, адже алгоритми соцмереж доносять рекламу та відлуння новин навіть тоді, коли ти від них формально відписаний. Для аналітичної і творчої роботи це завжди на краще, так як постійне занурення в інформаційний потік деформує свідомість, користувач перетворюється на пасивного реагента – і це стосується не лише пересічних людей, але й політиків, журналістів, політологів, які думають, що створюють повістку для інших. Люди втрачають залишки здорового глузду і не можуть зосередити увагу довше, ніж на декілька митей, живуть короткими враженнями і створюють ще коротші. Одним словом, краще інвестувати час у творчість, книги, музику, кінематограф, змістовне спілкування.
Як взагалі вважаєш, чи нормально з боку соцмережі ділити людей на тих, хто сповідує «правильні» і «неправильні» погляди? Чи не являється цей, свого роду, «цифровий расизм» зрадою своїх же користувачів, які бачили в «Facebook» певну квінтесенцію інформаційної свободи?
Це не лише проблема «Facebook». Ми неочікувано опинились у ситуації глобальної цензури, синхронізованої більшістю Інтернет-платформ, які починали свою діяльність як відкриті, інклюзивні майданчики – але щойно досягнули монопольного становища, почали відкрито обмежувати свободу висловлювань. Цей процес триватиме і з часом торкнеться всіх сфер нашого існування. «Facebook», «Apple», «Twitter», «Google», «Microsoft» і всі пов’язані з ними сервіси стали втіленням так званої «cancel culture», новітнього більшовизму. Спочатку віртуальне стає єдино реальним – а згодом усе, що не відповідає алгоритму, «вимикається» з розетки і відправляється в небуття як «класово вороже». Це перші дзвіночки нового апартеїду, який у XXI столітті розділить людство за кількома ознаками – головна з яких: включеність у систему. Інтернет став її інтегральною частиною і давно перестав бути тим вільним простором, «платонічною реальністю» свободи, яку кіберпанки 1990-их намагалися протиставити старому корпоративному світу. Ту ж траекторію сьогодні відтворюють криптовалюти, які дуже скоро перетворяться на засіб глобального фінансового контролю – так, як Інтернет став засобом контролю інформаційного. При цьому область дозволеного, конформного, звужується щороку – тепер цілковито табуйованими стали не лише теми раси, міграції, гендеру, LGBT, але й вакцинації, карантину, кліматичних змін. «YouTube», «Facebook» і західні університети цензурують учених, а грантові організації визначають критерії істини.
Це відбулось тому, що у становищі монополій названі інститути перестали бути бізнесами, націленими на прибуток – і перетворились на інструменти влади. В момент перенасичення гроші перестають бути метою, що тягне за собою зміну логіки соціальних мереж: з відкритих майданчиків, які стимулюють різнопланову комунікацію, вони стають закритими екосистемами, заточеними на регуляцію. Іншими словами, Інтернет бюрократизується – з тією відмінністю, що, як у картині Джорджа Лукаса «THX 1138», функції бюрократів-людей дедалі ефективніше виконують бюрократи-роботи, бюрократи-алгоритми. Дискусія з якими a priori неможлива – якщо у випадку порушення закону громадянин має змогу ознайомитись зі звинуваченням, захистити себе в суді і навіть оскаржити судове рішення в апеляційній інстанції, то у випадку порушення правил мереж алгоритми оскарженню не підлягають. Користувачів «у цілях безпеки» блокують без пояснення причин, що відтворює найгірші практики Гуантанамо, куди підозрюваних інтернували без пред’явлення обвинувачення або рішення суду. Але якщо в політичній площині лік жертв іде на десятки тисяч, то в цифровій реальності жертвами алгоритмів стають десятки мільйонів. Особливо небезпечно те, що політика корпорацій підмінює право: за видимі або уявні порушення дедалі рідше позиваються до суду, і дедалі частіше застосовують прямі санкції, що з юридичної точки зору є чистою сваволею. Статути і редакційну політику приватних корпорацій «тихою сапою» перетворюють на загальні закони – а мільярди «юзерів» приймають це як беззаперечний факт.
Минув 2020 рік. Хотів би проговорити про його підсумки. Хто тебе найбільше здивував в цьому році і чому?
Кінець свободи. 2020 рік – це кінець представницької демократії, базових прав і свобод громадянина, включаючи свободу слова і думки. Так звана «пандемія» стала ширмою для зухвалого і блискавичного демонтажу світу, який ми будували декілька століть, і який глобальні еліти руйнують на наших очах. Головні досягнення і здобутки лібералізму скасовані, ми по-справжньому вступаємо в «нове Середньовіччя», де суб’єктами влади стануть технологічні корпорації, спецслужби, приватні військові компанії, церкви і криміналітет. Ця «нова нормальність» дуже нагадуватиме епоху феодалізму – під страхом віртуальної епідемії більшу частину планети повернули до кріпацького ладу, а карантинні обмеження тиждень за тижнем добивають середній клас, сферу послуг і замозайняте населення, позбавляючи його активів, можливостей і навіть права на існування. Не випадково, що «епідемія» найбільше вирує у країнах «золотого мільярду», де влада свідомо зачищає середній клас як фундамент представницької демократії, а фінансові ресурси малого і середнього бізнесу, що становлять 70–80% ВВП західних держав, перетікають у сферу спекулятивного капіталу. Відбувається масштабний перерозподіл власності. І в цьому трагіфарсі особливу роль відвели нам з вами – власне, «ми» себе найбільше і здивували.
Вражаюче, наскільки швидко і наскільки легко ми відмовились від нормального життя під страхом епідемії, масштаб якої співмірний з періодичними спалахами грипу. Наскільки ірраціональними виявились люди, які вважали себе освіченими. Наскільки наполегливо почали знищувати демократію всі ті, хто раніше підіймав її на світоглядні штандарти. Більшість з нас не пройшли випробування – а багато хто вже малодушно змирився зі станом, у який нас насильно посадили. І треба визнати, головну скрипку в цьому спектаклі відіграли працівники медіа, політологи, журналісти. Ми разом убили віру в здоровий глузд, стали колаборантами і підвели мільйони людей на ешафот. І ми за це дорого заплатимо – наших професій скоро не стане. Вже у 2020 році технологічні гіганти вперше відкрито цензурували президентські вибори у США: «YouTube» офіційно заборонив розміщення відео, які ставлять під сумнів їх результати; «Twitter», не криючись, заблокував сторінку найдавнішої американської газети «New York Post» за публікацію резонансного журналістського розслідування; «Facebook» під приводом боротьби з «fake news» обмежив поширення найпопулярнішої в історії кабельного телебачення програми «Tucker Carlson Tonight». А тепер усі разом вони обіцяють видаляти будь-яку інформацію з критикою вакцинації і карантинних обмежень – навіть якщо з критикою виступають практикуючі лікарі або вчені. Протягом півроку Кремнієва долина розтоптала 1-шу поправку до Конституції США, яка гарантує кожному громадянину свободу слова, а кінцевим арбітром істини стали декілька приватних компаній, які можуть вимкнути кожного. А це значить, що вільна преса, медіа як простір вільної дискусії і критичного висвітлення подій померли. Свобода слова скасована по обидва боки океану.
В кінці року на Буковині і в Чернівцях відбулися місцеві вибори. За їх результатами сформувалися нові органи місцевого самоврядування. Розкажи про твої очікування від нового складу міської та обласної рад?
Про депутатський склад говорити рано і, в деякому сенсі, беззмістовно. «Кнопки» мало впливають на прийняття закулісних рішень. Резонніше говорити про рокіровку правлячих еліт, що стало несподіванкою для кожного. Зокрема, в Чернівцях я не очікував такої блискавичної трансформації «двокланової» моделі. За результатами виборів у міській раді відбувся переворот, наслідки якого до кінця не усвідомили навіть активні учасники процесу, котрі недооцінили Романа Клічука як політичного опонента. Відтак владу на правах переможця монополізувало абсолютно нове бізнес-угруповання, яке довгий час трималось на третіх ролях – і цією владою зі старими елітами ділитись принципово не буде. Більше того: чернівецька мерія, як показали події в обласній раді, демонстративно ігнорує Офіс президента і думку центральної влади, що обмежить можливості стратегічного розвитку міста і регіону. Тож ілюзії про те, що з перемогою Клічука політичні усобиці завершаться і розпочнеться мирна розбудова – розсіються дуже скоро. Проблема в тому, що «Єдина альтернатива», яка йшла на вибори з обіцянкою завершити кланові чвари – сама стала учасником кланової боротьби. Двокланова модель трансформувалась – старі корупційні еліти об’єднались проти корупційної «третьої сили», і найближчі роки нас чекає запекла і руйнівна боротьба за обмежені ресурси. Тож правління Клічука не буде безхмарним. Від групи Продана–Михайлішина я принаймні очікував дороги. Що очікувати від Романа Васильовича незрозуміло – вся його виборча кампанія була набором загальних фраз і розмитих обіцянок, які ні до чого не зобов’язують. Судячи з усього, у мера Клічука немає ніякого плану дій і вчитись він буде на ходу, тренуючись на городянах. Досвід Володимира Зеленського вже показав до чого це приводить. Тому «покращення» не буде – добре, якщо Клічук утримає хоча би те, що дісталось йому у спадок.
У свою чергу, в області назріває конфлікт новообраної ради та обласної адміністрації. Доки Сергій Осачук при владі, революцію не будуть вважати завершеною. Губернатору готують роль сакральної жертви – якщо депутати проголосують його відставку, це стане «чорною міткою» і групі Василя Продана, і центральній владі, якій надсилають недвозначні сигнали. Ми опинились у цікавій ситуації, коли політичні аксакали – Козак і Папієв – рішуче вибили з позицій Мунтяна, Продана і Бурбака, і готові підіймати ставки далі і відверто шантажують керівника Чернівецької ОДА. Втім, не останню роль у цьому протистоянні може відіграти Олексій Бойко – якщо хтось і зможе натиснути на стоп-кран, вийти на переговорну позицію і стати посередником між представницькою і виконавчою владами – то це буде голова обласної ради. Однак сам факт діалогу з незалежним, непідконтрольним ОДА крайовим парламентом – означатиме зменшення впливу Осачука, переведення його у статус «конституційного монарха», який не керує, а символічно править. І править лише доти, доки цього хочуть депутати, зберігаючи за ним посаду виключно з міркувань етикету.
Давай тепер проговоримо про позиції ключових політиків в регіоні. З чим у 2021 рік заходить губернатор області Осачук?
Сергій Осачук як ніхто інший довів свою дієвість та ефективність на посаді голови Чернівецької ОДА. Я ставлюсь до нього з великою особистою симпатією та повагою, але – це не скасовує допущених ним помилок. Сергій Дмитрович зайняв категорично неправильну, шкідливу і для регіону, і для своєї кар’єри позицію по карантину. Не бажаючи і не розуміючи того, він став рупором економічного знищення Буковини. Ніяке будівництво доріг, мостів та амбулаторій у найближчі роки не компенсує втрат, які область понесла внаслідок необдуманих, алярмістських дій влади в частині карантинних обмежень. Там, де губернатор мав і міг амортизувати деструктивну політику Уряду, він відкрито і рішуче зайняв бік влади, ненависної народу. В цій ситуації ні особисті чесноти, ні гострий розум, ні блискуча освіта не врятують нас від катастрофи. Сергію Дмитровичу варто пам’ятати, що фахові історики та академіки, які в минулому бралися за державне управління, саме тому закінчували фіаско, що у своїх кабінетах виявлялися безкінечно далекими від живої історичної стихії – і темного, але жорстокого народу. Боюсь, Осачук перестав його відчувати – а, можливо, і не відчував ніколи, живучи в ілюзіях інтелігентського світу.
Накопичений ним негатив, безперечно, використають опоненти. Наскільки мені відомо, в обласній адміністрації вже ніхто не виключає відставки Сергія Осачука внаслідок оголошення йому недовіри депутатами обласної ради. Втім, президент має можливість таке рішення проігнорувати, чи навіть демонстративно підвищити Осачука по лінії виконавчої влади. Перший варіант означатиме параліч місцевого самоврядування, другий – визнання поразки Зеленського від місцевих еліт. Гадаю, оптимальним і розумним рішенням для обидвох сторін буде складний пошук компромісу, збереження формальних позицій при перерозподілі реальних повноважень. Персонально для Осачука це означатиме іміджеві втрати, персонально для Зеленського – обмеження впливу в чернівецькому регіоні. Але це збереже систему від колапсу, який ми просто не можемо собі дозволити в ситуації, в якій опинилась держава.
Твоя думка про перспективи міського голови Клічука в 2021 році?
Сумнівні, з огляду на його команду. Роман Клічук і його соратники свідомо і несвідомо дивляться на місто як на бізнес-актив, а не як на соціальну систему. Це диктуватиме доволі цинічну логіку рішень – бізнес-партнери нового мера надто багато інвестували в перемогу і спробують якомога швидше повернути свої вкладення. Адже «пиріг» зменшується на очах, влада стає токсичною. Попереду складний рік безгрошів’я, соціальних заворушень та інфраструктурного колапсу, підготованого бездіяльністю попередніх міських рад. Я не впевнений, що Роман Клічук зможе ці питання вирішити – але я впевнений, що його оточення буде підштовхувати мера до швидкого поділу «пирога», який вони здобули. Неважко прогнозувати, що депутатська більшість, орієнтована на Клічука, захитається, коли апетити стануть більшими – а крісел буде менше за тих, хто бажає в них сісти. Міському голові слід розуміти, що у кризовій ситуації першими його кинуть друзі і сателіти, на яких він зараз покладається.
Те саме питання про Продана. Чи повернеться він до влади в Чернівцях в цьому році?
Як відомо, якщо довго сидіти на березі ріки, можна дочекатись, коли пропливе труп твого ворога. В інтересах Продана протікає сам час, який невблаганно хитатиме мерські позиції Клічука. Після гострої виборчої фази «Рідне місто» чекає довга боротьба на виснаження, а в такого роду протистояннях перемагають терпіння і ресурси. Досвід показує, що у блискавичних конфліктах і коротких забігах Продан, у силу свого мислення і характеру, надмірної обережності – завжди поступається і втрачає ініціативу. Але в довгій грі – завжди перемагає. Гадаю, у 2021 році рівновага сил відновиться, але для цього учасникам процесу слід повернутись на спільне поле гри. Затягування реєстрації новообраних депутатів з боку Клічука та оскарження легітимності новообраної ради з боку Продана і Михайлішина заводять місто у глухий кут. Якщо не припиниться розкачування човна – постраждають і праві, і винуваті.
Як тобі новий склад Чернівецької міської ради? Чи є в нової більшості шанси на результативну роботу?
Не вважаю цей склад принципово відмінним від попереднього. В ньому також багато нових облич, непрофесіоналів і дилетантів. Якщо буде політична воля – буде результативна робота. Врешті-решт, управління містом у значно більшій мірі залежить від професійності посадовців, від виконавчої влади, перед якою стоять задачі реанімувати інфраструктуру та житлово-комунальну сферу, створити точки росту міської економіки і зайняти населення суспільно-корисною працею. Я не знаю як у Ратуші збираються це виконувати, особливо в останньому пункті – адже вся логіка реформ останніх десятиліть зводилась до передачі відповідальності та витрат з плечей влади на плечі самозайнятих городян. Карантин їх фінансово знищив, повернувши нас у парадигму ручної регуляції та розподілу благ, яких майже не залишилось. Це означає, що відновлення економіки і стабілізація соціальної системи напряму залежатимуть від повернення до «старої нормальності», тобто від готовності місцевої влади гальмувати деструктивну регуляторну політику Києва та обласної адміністрації. По суті, заново пройти шлях 1990-их. Якщо цього не станеться, Чернівці обезлюдніють.
На фоні економічних потрясінь попереднього року дивно слухати як про досягнення влади створення робочих місць для 300–400 низькокваліфікованих працівників на новому заводі, коли в області втратили роботу десятки тисяч людей у сфері торгівлі та послуг. Посадовці не розуміють, що послуги – це не бізнес, а соціальна функція, яка працевлаштовує надлишкове населення. В найближчі десятиліття всі промислові виробництва будуть автоматизовані, а тому влада повинна працювати на максимальне працевлаштування городян, інакше нас очікують масова еміграція, криміналізація і соціальні бунти. Однак ми цілеспрямовано нищимо саме той сегмент економіки, який може втримати на плаву всю область – і помпезно говоримо про IT чи міні-виробництва, які мінімізують податки, виводять прибутки або просто працевлаштовують незначний відсоток населення. Якщо влада не зробить правильні ставки в економіці – посиплеться соціальна структура регіону.
Якби ти мав змогу особисто і власноручно формувати Чернівецьку міську раду, кого б ти туди делегував і чому?
Правило № 1: жодних політиків. На місцях потрібна чиста мажоритарка та унезалежнення кандидатів від політичних партій, які стали франшизою корумпованих еліт. Обмеження права участі у виборах простих громадян, їх обов’язкова прив’язка до рейтингових партій з імперативним мандатом завідомо перетворюють депутатів у кріпаків. Ця система цементує владу олігархів у парламенті та місцевих радах.
Правило № 2: жодних бізнесменів у списках кандидатів і запровадження оплати праці депутатів. Вважаю необхідним заборонити висування в депутати і на виконавчі пости осіб, у власності яких є великий бізнес, і які відтак мають очевидний конфлікт інтересів. Звичайно, вони можуть делегувати в ради довірених осіб, але в поєднанні з першим пунктом такий підхід суттєво обмежить прямий вплив місцевих кланів на рішення, що приймають депутати.
Правило № 3: освітній ценз. Особи без вищої освіти не мають морального права та компетенції управляти складними соціальними системами.
Зовсім недавно припинила виходити в друкованому вигляді газета «Версії». Так само кризовий період переживають і регіональні телеканали. Яким, на твою думку, буде 2021 рік для традиційних буковинських ЗМІ?
Криза місцевих мовників в Україні триває на фоні розширення ніші національних інформаційних телеканалів – або, до прикладу, рекордного зростання аудиторії кабельного телебачення у Сполучених Штатах у 2020 році. Тобто проблема не технологічна, а радше фінансова – робота в нових реаліях потребує вкладень, до яких власники не готові. Зміну медійних форматів вони сприймають як привід зекономити – і, як наслідок, втрачають медійний вплив. Якою дорогою б не була медійна машина на етапі запуску – вона не зможе функціонувати без планових ремонтів та оновлень. Це – перший рівень проблеми. Другий – відток кваліфікованих кадрів. У чернівецьких ЗМІ, за нечисельними виключеннями, працюють низькооплачувані дилетанти, позбавлені мотивації і вмінь. Медіа перетворились на дзеркало соціальних мереж, журналісти ретранслюють чужі пости і повідомлення офіційних прес-служб, жанр інтерв’ю дедалі більше нагадує прес-конференції.
Все це витікає з небажання місцевих еліт інвестувати в суспільно-орієнтоване телебачення та Інтернет. Політики зациклені на своїх дрібних кабінетних чварах, нецікавих і незрозумілих людям, які все більше віддаляються від влади, а потім голосують за Клічуків. Перемога останнього і нездатність традиційних ЗМІ його зупинити свідчать про те, що ми, працівники медіа, щось робили не так. Ми потакали непрофесійним вимогам власників, свою енергію і свої сили зосереджували на друго- і третьорядних задачах, які не викликають ніякого резонансу з глядачами. І це не справа однієї виборчої кампанії – це наслідок достатньо довгої деградації місцевих медіа, які стали відверто не цікавими, не переконливими, і тому в цій фазі програли. Справа навіть не у пропаганді чи відсутності відкритої дискусії. Проблема у відсутності запиту на широкі, актуальні теми і формати, в надмірній і дріб’язковій політизації, в нерозумінні того, що таке інформаційна, а не партійна політика. Ми працюємо не для живих глядачів, а для власників, чий світ обмежений сесіями та апаратними інтригами. Яких сил і часу вартували, до прикладу, старання кількох ЗМІ переконати громадськість у тому, що екс-голову обласної ради побили у 2019, а не 2020 році! Заради таких ідіотських задач утримуються цілі сайти і телеканали!
Кожен кризовий та переломний рік приносить «нову хвилю» в культурі та творчості загалом, музиці і літературі зокрема. Чи було щось, що вразило особисто тебе в 2020 році?
Боюсь, що у сфері культури не відбувається нічого значимого – її розвиток зупинився ще у 1970-ті. В наступні десятиліття ми не створили і не написали нічого новаторського, нічого фундаментального, а тепер стаємо свідками розвалу гуманітарних наук та університетської освіти. Криза заторкнула навіть точні дисципліни, а техніка розвивається немовби у вакуумі, вільна від нашої фрагментованої картини світу. На тлі цих процесів усе найважливіше відбувається за межами планети – вирішальний вплив на майбутнє матимуть не культурні сурогати 2020 року, а місячна та марсіанська гонки. Після півстолітньої перерви людство повертається до великих космічних подорожей – ми на порозі відкриття і заселення нової марсіанської Атлантиди, що матиме для історії такі ж наслідки, як створення перших американських колоній. І, на жаль, «космічна держава» Україна в цій історії не бере жодної участі.
Головне кіно (чи серіал) 2020 року для тебе?
Британський міні-серіал «Years And Years» 2019 року. Цей опус можна вважати коротким прогнозом на десятиліття – не стільки польотом творчої уяви, скільки політтехнологічним продуктом рівня «Black Mirror». Короткий нарис «нової нормальності», до якої нас привчають.
Чи були в 2020 році концептуальні філософські чи політичні ідеї, які тебе особисто зацікавили?
Перед нами стоїть задача гуманітарного, соціокультурного осмислення віртуальних та космічних онтологій, місця людини (постлюдини) в новітньому світі, її взаємин з технікою, цінності свободи. Освоєнння космосу означатиме нетривіальне вирішення земних проблем – через вихід у простір, де старі проблеми будуть не актуальні, і де виникатимуть нові дилеми. В короткій перспективі це означатиме розділення людського виду – на людину реальну і людину віртуальну. При чому квиток на Марс буде гарантованим квитком у реальність, границі якої стрімко звужуються на Землі – вочевидь, зберегти старий світ ми зможемо лише за межами планети. Всі ці теми потребують уваги вже сьогодні – і вражаюче, що їх ніхто глибоко не аналізує. Наше осмислення на порядок відстає від становлення нового світу. Особисто для мене в цій площині стала відкриттям радянська наукова фантастика, яка в конструюванні майбутнього пішла значно далі, ніж наші сучасники. В нас катастрофічно звузився горизонт планування.
Головна втрата 2020 року, на твою думку?
Ми втратили свободу. Цінність, без якої новий світ не має жодного сенсу.
Які цілі перед собою ставиш в 2021 році?
Коротко: нові творчі формати.
Джерело: «Тонкота любімого автора», 5 січня 2021
Зі Святославом Вишинським розмовляв Михайло Шморгун